Унікальна чорна кераміка з Гавареччини

К1 продовжує серіал "Світ за очі". Сьогодні ми розкажемо про гончарське село Гавареччина, яке славиться унікальною керамікою - чорного кольору. Колись гаварецькі гончарі жили в місті. Але хмари чорного диму, які виривалися з їхніх печей, не подобалися сусідам. Тож майстрів відселили в ліс. І досі в їхньому маленькому селі немає ані сільради, ані магазину, а рейсовий автобус ходить туди раз на тиждень.

А найчастіше - приїздять туристи. Для них залюбки проводять майстер-класи. Відтак цікаві візитери забирають додому корисні й потрібні в господарстві сувеніри - чорні керамічні вироби. З Львівщини повернулася і Дарина Горова.

Дарина Горова, журналіст:

- Колись у Гавареччині було 70 печей. Старожили пригадують: коли в них випалювали кераміку, над містом стояла чорна хмара. Тепер у Гавареччині три печі.

Одну з них самотужки зробив Володимир Гарбузинський. Змайстрував також гончарний круг, і навчився працювати з глиною.

На готовий, але сирий виріб наносять візерунки. А коли підсихає, шліфують дуже міцними камінцями - їх теж знаходять у глині.

Володимир Гарбузинський, майстер:

- До такої-во сухості, як той-во, о. І тоді ми узори робимо. І глажка йде. Десь тут навіть такі-во камінці є, о. І потім глажка зверху йде - і то все обробляє.

Фірмового чорного кольору гаварецька кераміка набуває вже під час випалювання, коли печі засипають землею.

Колись у гаварецькому глечику могла сховатися  дитина. Батько Володимира - Євген - ще пам'ятає ті часи.

Євген Гарбузинський, мешканець Гавареччини:

- Мій тато теж робив кераміку. То я випалював, дрова сушив. Ну я все, робив. А були такі, що мали коні, і в них брали і возили продавали. Везли аж під польську границю.

Все припинилося за часів Союзу. Відтоді масове випалювання унікальної кераміки так і не можуть відновити

Євген Гарбузинський, мешканець Гавареччини:

- А потім після того як ті комуністи, як начали нас тиснути, кераміка повністю пропала, ніхто не робив взагалі.

Майстру Володимиру вже три роки допомагає його  двоюрідний брат. Роботи в селі немає, а за горщиками час від часу туристи навідуються, чи реалізатори з Києва.

Гавришків Михайло, помічник майстра:

- Глину йому цю справляю, щоб була готова і вигладжую візерунки.

Єдиний молодий гончар у Гавареччині - Іван Луковський - долучився до цієї справи ще у  дитинстві. Тепер вирішив теж виготовляти кераміку. Але ніхто не допоможе - у селі залишилися самІ пенсіонери.

Іван Луковський, майстер: 

- Мені самому важко працювати. Мені потрібно людину, щоби допомагала.

Володимир Важний, сільський голова Білокам’янської сільської ради:

- Та я думаю, вся проблема в тому, що треба відкрити школу гончарів, щоб дійсно було дітей навчати. Бо дійсно мало майстрів залишилося. Гавареччина - віддалений населений пункт, щоб йти сюда вчитися ходити.

З Львівщини, Дарина Горова, Василь Меновщиков, К1