Пригоди українських автолюбителів на Полярному Уралі. Перша серія

Оленячі роги як трофей для водія джипу. Українські автолюбителі вперше на Полярному Уралі. Екстремальна експедиція тундрою розпочалася з Воркути і завершилася по той бік перевалу заввишки 400 метрів. Аби подолати двісті кілометрів 5-ої найвищої категорії складності, українцям довелося проїхати три тисячі кілометрів, спочатку на автівках до Ухти. А далі - 5 днів на платформах товарного потягу. Про пригоди українців в європейській тундрі - в першій частині серіалу від Маркіяна Перетятка.

Ця машина побувала там, де ще ніхто не їздив на колесах. Цей салон перетворився у музей речових доказів від напівдорогоцінного каміння з тундри до загублених оленячих ріг".

Цей граніт із вкрапленнями граната не був головною метою подорожі, але щоб привезти його до рідної Одеси - Романові та двом його колегам спочатку довелося п'ять діб поспіль провести на платформі товарного потяга. Так вони охороняли свої машини. Більшість часу Роман проводив на цьому сидінні, читаючи й перемовляючись по рації з колегами в сусідніх машинах.

Роман Горбаченко, учасник першої авто експедиції на полярний Урал:

- Для вугілля або для дров, які перевозить російська залізна дорога - це відчуття не екстремальні, а для нас, коли дві платформи тягають локомотивами - розстиковують і зістиковують ці состави - це болючі відчуття - все трусить - якщо ти не закріплений то можна дуже легко впасти.

Втім, випробування тільки починалися. Нарешті на другий тиждень мандрівки - автотуристи прибули на місце. На горизонті уральський хребет. А повсюди хмари комарів.

Перша серйозна перешкода - річка Мала Уса. Роман першим входить у воду зондувати кам'янисте дно та підказувати водіям дорогу. До всього треба вважати, аби його самого водою не збило з ніг. Втім, якраз вода рятує від головної напасті тих країв.

Роман Горбаченко, учасник першої авто експедиції на полярний Урал:

- Комарі повністю обсиджували всю голову - пірнаєш, обтрушуєш їх і за хвилину знову вся голова в комарах. А в накомарнику дуже погано видно. Треба далеко доволі дивитися і незручно. Тому часто пірнати.

Першим на автомобілі річку долає Леонід. Його джип має найбільші колеса, і машину спеціально розвантажили, щоб у разі чого легше було витягнути назад.

Леонід Свіріпа, учасник першої авто експедиції на полярний Урал:

- Главное было, когда я ехал ощущение "всплывает машина - не всплывает". Это больше всего меня волновало. Если б она всплыла - ее б течением переставило бы в место, где я бы не контролировал ситуацию, т.е. могло бы на глубину утащить, на камни. Мою машину послали первую - она легкая, на самых больших колесах. Если что можно бы было обратно на берег. И вот после того как она прошла - я как бы открыл переправу - можно было ехать остальным.

Електротехніку та інші речі, які могли б зіпсуватися від потрапляння води перевозили окремо на надувному човні. Аби переправити все на інший берег довелося тягнути човна через річку чотири рази. Тоді вже рятуючись від комашні Роман все ж натягнув накомарника.

За річкою видніється гірський хребет, на якому досі подекуди лежить сніг. Про нелітню температуру води свідчить цей епізод. Зі спини Романа починає йти пара, коли по завершенні переправи з нього знімають гідрокостюм.

Роман Горбаченко, учасник першої авто експедиції на полярний Урал:

- Гідрокостюм уже старенький такий. Тепло було там, де він був цілий. А там, де був з дірочками - було не дуже тепло.

Уже на другий день експедиція сягнула уральського хребта. Тут ліворуч ще Європа, а справа вже Азія. Далі дороги навіть для всюдиходів припиняються. Які пригоди чекали на українських джиперів на азіатському бездоріжжі - завтра в другій серії "Полярного Уралу".

Маркіян Перетятко, Влад Величко, К1