Найбільш суперечливі володарі Пулітцерівської премії

17 серпня - день народження Пулітцерівської премії, найпрестижнішої нагороди у журналістиці. 105 років тому американський видавець Джозеф Пулітцер заповів свої статки на створення премії і школи журналістики. "Один день" пригадав найсуперечливіших володарів цієї нагороди. Про тих, у кого хотіли відібрати премію і хто відмовився від неї сам - далі в "Одній історії".

Волтер Дюранті. 1932. Перша сталінська п'ятирічка

Із рішення Пулітцерівської комісії. "Голод 1932-1933 років був жахливий, та міжнародна спільнота не звернула на це належної уваги. Премію дають не за всі твори автора... а за ті матеріали, які були подані на конкурс".

У перші сталінські п'ятирічки Волтер Дюранті - шеф московського бюро "Нью-Йорк Таймс". У своїх статтях він захопливо пише про індустріалізацію, але оминає тему страшного голоду - і вже дві тисячі третього його Пулітцерівську премію намагаються посмертно відкликати. Але свої тринадцять преміальних статей Дюранті пише тридцять першого року, коли масового голоду ще не було, тож нагороду залишають.

Вільям Лоуренс. 1946. Атомний Біл із "Нью-Йорк Таймс"

Місце вибуху американської атомної бомби викриває японські вигадки. Випробування у Нью-Мексико підтверджують, що вибух, а не радіація, завдав найбільшої шкоди.

Це вибух першої американської атомної бомби, кореспондент відділу науки "Нью-Йорк Таймс" Вільям Лоуренс - єдиний із журналістів, хто це бачив. І єдиний газетяр, котрий літав у бомбардувальнику до Нагасакі. Саме через його сумніви у вбивчій силі радіації Пулітцерівську премію в Лоуренса намагалися відібрати - теж посмертно, уже дві тисячі четвертого.

Дженет Кук. 1981. Світ Джиммі у "Вашинтон Пост"

Джиммі - вісім років, і він наркоман у третьому поколінні. Маленький хлопчик із пісочним волоссям, оксамитовими карими очима і слідами від уколів, які ластовинням вкривають його тонкі руки.

Після статті у "Вашингтон Пост" маленького наркомана Джиммі шукають по всьому Вашингтону, але так і не знаходять. Дженет Кук змушена зізнатися, що її маленький героїновий принц тільки міг існувати - журналістка просто вигадала його, аби догодити редакторові. Кук зрештою звільняється з газети і сама повертає премію.