Ведучі тревел-шоу "Землячки" на К1, Ксенія та Іванна: "Цінуємо кожну мить життя та пишаємося своєю країною"

Щоп'ятниці на К1 виходить нове тревел-шоу "Землячки". Наступний випуск в ефірі у п’ятницю о 14:50.

Ведучі Ксенія Драганюк та Іванна Слободянюк проїхали 9 областей України та 15 тисяч кілометрів для того, щоб знайти цікаві історії українок та розказати про них всій країні. Ми поспілкувалися з дівчатами та розпитали про щастя, смішні історії зі зйомок та про те, що робить їх щасливими.

Чому вирішили знімати проєкт, що мотивувало?

Ксенія:

Для мене головною мотивацією завжди були українки. Так як я багато мандрувала Україною, по роботі, я змогла познайомитися  зі справжньою Україною через людей. І ці люди закохали мене в українську культуру, щирість і ментальність. Ось до прикладу, одна наша з вами землячка з одного невеличкого селища в 60 років має чоловіка, з яким фліртує, бігає на каву з подругами, при цьому має господарство, корову і 1000 різних справ.  І таких я зустрічала багато. Це прості, справжні українки і вони круті! Тому "Землячки" і тому тревел. Щоб зі всіх регіонів України продемонструвати життя українських жінок. Справжніх жінок, а не літературних героїв.

Іванна: 

Ще з Університету я мріяла про власний проєкт, що не буде схожий на інші. Я мріяла створити програму, де ведучі не працюють за написаним сценарієм, програму про життя з усіма його недоліками, таке як є насправді. Хотілося зробити цікаву історію про людей та для людей, прибрати загримовану картинку і дати глядачу зрозуміти, що телебачення — це не інший світ, це просте життя, до якого може доторкнутися кожен. Мотивацією було змінити відношення до України, показати красу та багатогранність, показати, що тут, на нашій рідній землі є стільки незвіданого і у нас насправді неповторна Країна, яку я не втомлююся вивчати.

Історія землячки в проєкті, що вразила саме вас

Ксенія:

Я не можу виділити одну історію, кожна з моїх героїнь - королева:) Кожна з них навчила мене чомусь важливому. Наприклад, Степаніда (бабуся-хіпстерка) дала мені зрозуміти, що можна бути яскравою і в 60 років. Тетяна (організатор ГО «Я водійка») нагадала мені, що я обожнюю сидіти за кермом чи можу навчитись, якщо захочу. Я вірю, що історії з нашого проєкту можуть надихнути всіх українок спробувати щось нове, що давно відкладали на потім. Адже інші можуть! Чому ж тоді в тебе не вийде?

Іванна:

Всі землячки, з якими я зустрічалася - неймовірні. Я віддавала кожній частинку себе, вони у відповідь довіряли мені свої історії. З кожної області я виїжджала іншою, я розуміла, що вже не буду тією, що поїхала у мандрівку. В моєму серці назавжди залишиться Мамай гора, тому що там безліч історій про те, як наші землячки-археологині рятують минуле заради майбутнього. Та атмосфера та любов, яка в них живе до своєї справи, заслуговують на велику повагу. Неможливо передати яка там гостинність панує просто неба, за декілька хвилин ви всі стаєте сім’єю, байдуже хто ти, звідки, ви просто разом і ось цей момент, він неповторний.

Згадайте смішний випадок зі зйомок

Ксенія:

Таких було чимало. Розкажу перший, що спав на думку. Я дуже люблю тварин і ніщо не заважає моїй любові. Навіть знімальний процес. Навіть якщо я в білих джинсах. Навіть якщо переодягнутися немає у що.

У Вінницькій області ми приїхали в "Подільську родину", це садиба нашої героїні і там живуть поні. Що я зробила перш за все? Авжеж, почала обійматися з ними і забула про білий одяг. Джинси були в слідах від обіймів, землі та слинках. Як далі знімати? Адже потім не змонтувати, якщо переодягнутися. І ми з Оксаною (героїня) пішли прати джинси до дому. Нам все вдалося! Викручували рушником. Джинси врятували і все закінчилося добре.

Іванна: 

Моя команда прозвала мене "везуча ведуча", тому що з нами завжди щось відбувалося. Я не могла записати стендап на велосипеді, тому що постійно з нього падала. Ми приїхали знімати стрибок з мосту, але там ремонтували дорогу. Тобто 5 років нічого не ремонтували, а от саме в той день, коли ми приїхали, потрібно було почати. Коли танцювали з вогнем, пішов дощ і позаду була шалена блискавка. Ми їздили на конях, я обрала вередливого коня, який взагалі не хотів їхати. Ми мали стрибати з парашутом, але до нашого приїзду парашутну ланку закрили.

Ваше улюблене місце для подорожей Україною та світом

Ксенія:

Вся Україна і весь світ. Коли ми живемо біля гір і моря, то не кайфуємо щосекунди від природи, бо в нас є справи, обов’язки і ще якісь, як нам здається, "важливі речі". А насправді щастя в моменті. А коли ви - турист, то вивчаєте архітектуру кожної будівлі, шукаєте старі кав’ярні, цікаві дерева. Жадібно насолоджуєтеся всім, що є довкола. Я це кажу точно, бо я виросла в Ялті, біля моря, гір і заповідників. І поки я не переїхала до Києва, не цінувала той ресурс чистого повітря та бездоганної природи біля себе. Тепер коли я приїжджаю як турист до інших країн з морем - ловлю кожну мить біля води. Тож тут справа у ставленні, а не в локації.

Іванна:

В Черкаській області є чудове місце Моринці, батьківщина Шевченка. Я відкрила його для себе 2 роки тому і декілька разів на рік я їду туди сховатися від шаленого міста і підзарядитися. Свіжі овочі, фрукти, ягоди, красива природа і просто казковий захід сонця, на який можна дивитися вічно.

За кордоном моєю улюбленою країною лишається Хорватія. Мені здається, що в цій країні ідеально поєдналося все: море, гори, простори, температура повітря, люди. Якщо є рай на землі, то він саме там.

Що для вас означає бути щасливою?

Ксенія:

Щастя не придбати за гроші. Це любов, щира і взаємна. Це повага. Це здоров'я. Це оточення. Щастя - це вибір знаходити в кожній ситуації урок і робити висновки.

І любов. Я люблю все і завжди. Кожен кущик, мошку, букашку, котика. Я можу рятувати жучка, який переповзає дорогу і через це запізнитися на роботу. Можу 15 хвилин спостерігати за горобцями та милуватися ними. Це внутрішня любов до всього живого довкола, яка робить мене щасливою.

Іванна:

Бути щасливою — це бути справжньою у своїх проявах, емоціях, словах, вчинках, Не боятися і не думати як себе поводити. Я щаслива, бо я чесна, прямолінійна, люблю світ і все, що мене оточує. Відчуваю щастя в собі, бачу його в рідних, друзях, роботі. Мені пощастило, тому що я не шукаю його в речах, я відчуваю його.