7 добрих історій, які допомагають краще за будь-який антидепресант

У світі, де погані новини чутно частіше, ніж хороші, нам, як ніколи, потрібні історії, від яких на серці стає світліше і тепліше.

Ми віримо, що кожен невеликий добрий вчинок може надихнути, повернути надію та віру. Сподіваємося, що наша добірка історій подарує вам гарний настрій на весь день.

1. Завжди пам'ятала свою виховательку з дитячого садка, хоча мені вже 30. Вона була молодою, дуже красивою і доброю. До мене перейнялася особливими почуттями. Можливо, здогадувалася, що в сім'ї не все добре, і дитина не отримує любові в достатній кількості. Називала «котик». Тиждень тому стою на зупинці, бачу жінку поруч. А вона так на неї схожа! Нахлинули спогади, стою, дивлюся на неї, посміхаюся, як ідіотка. Вона бачить це, довго дивиться на мене. Ну, думаю, все, дама вирішила, що я ку-ку. І раптом: «Котик, ти?»

2. Була зі своєю вагітною собакою на прогулянці. Йдемо додому, заходимо в ліфт, до нас ще заходить сусідка. Їдемо, і тут ліфт зупиняється. Будь-які спроби відкрити двері були марними. Ледве додзвонилися до диспетчерки: сказала, що ліфтер скоро поїде. Через деякий час у собаки починаються пологи! Я в шоці: у мене з собою нічого немає, окрім дезинфікуючого засобу, який я, за іронією, купила для майбутніх пологів. І як взагалі приймати пологи в ліфті?! Тут моя сусідка каже: «Не хвилюйтеся, все зробимо в кращому вигляді, я ж ще й хірург» і дістає у себе з сумки якийсь меднабор: там рукавички, пелюшки, хірургічний скальпель... Загалом, у нас зібралося все необхідне, і ми почали приймати пологи просто в ліфті! До моменту, коли нас звільнили, ми успішно прийняли всіх 4 щенят! А одного вона навіть собі забрала, коли той підріс.

3. Багато років тому їхали з подругою додому з відпустки. Ламається машина, ми в лісі на трасі. Будній день, машин немає. У мене двоє дітей, молодшому 2 роки. Подруга також з двома дітьми. Починає темніти. Ми в паніці. Розуміємо, що на поїзд вже запізнилися. І тут машина: чоловік і дружина. Кажуть: «Стрибайте». Поки їхали, розповіли ситуацію. Водій проїхав поворот на Жмеринку і втиснув педаль газу: «Будемо ваш поїзд наздоганяти». Так поспішали, що навіть не запитали, як звуть наших рятівників. Встигли в останню секунду в вагон застрибнути.

4. На пляжі в той день були сотні відпочивальників. Якийсь чоловік років 35 бігав від туриста до туриста з розгубленим виглядом. Виявилося, відпочивав тут з дружиною і 3-річним сином, і хлопчик зник. Я озирнувся. Недалеко розташувалися кілька кав’ярень. В одному із закладів голосно грала музика. Я побіг туди і пояснив ситуацію. Офіціант погодився: я розгорнув динамік у бік пляжу, оголосив в мікрофон, що зник хлопчик. Люди відгукнулися. Хтось почав пірнати в море. Решта вирушили прочісувати територію. Я ще кілька разів повторив повідомлення. Через 5-7 хвилин до мене підійшов той самий чоловік. Разом з сином - живим і неушкодженим. Виявилося, хлопчик побачив солодощі в кіоску на околиці пляжу й самостійно пішов туди. У мікрофон я повідомив: «Хлопчик знайдений». Пляж на мить завмер і видихнув, а потім сотні туристів почали аплодувати. Хлопчика звуть Артем, і тепер я його хрещений батько.

5. Сталося це в далеких 70-х роках. Знайома закінчила училище, і її відправили працювати до Узбекистану. Влаштували в дитячий садок старшим вихователем. У групі всі діти були з повних і благополучних сімей, окрім одного хлопчика. Виявилося, що у дитини не було батька, а матір безбожно пила. Знайому вразив цей хлопчик: він демонстрував відмінні розумові здібності, і якби не його сімейні обставини, то він міг би добре вчитися й вступити до ВНЗ. В результаті серце моєї подруги не витримало, і вона стала займатися з хлопчиком, приносила йому книжки, вчила писати і рахувати. Дитина так прив'язалася до неї, що не хотіла повертатися до матері. Поговоривши з начальницею дитячого садка, подруга прийняла рішення взяти опікунство над хлопчиком. Можна сказати, врятувала його. Зараз це дорослий чоловік, який щиро радий, що його виховала чужа жінка і дала йому путівку в життя.

6. У нас з сусідами є традиція: ми обмінюємося непотрібними продуктами. Просто віддаємо, щоб не псувалося вдома. Так я спробувала фейхоа і пітахайю, а сусідка дізналася, які на смак їстівні кактуси та вугор. Думаю, я знайшла ідеальне місце для життя.

7. Втратив ногу в аварії рік тому. Найбільша підтримка, від якої дійсно стає легше, була від моєї собаки (лабрадор). З тих пір завжди, коли ми гуляємо, вона згинає одну лапку (періодично міняючи на іншу) і йде на трьох, щоб мені було не образливо.