Cвіт за очі. Рекордний довгобуд

Рекордний довгобуд. Залізниці "Германівка - Пост-Волинський" немає на жодній карті. Хоча її почали будувати ще на початку минулого століття. Але роботи - 1914-го року - зупинилися через початок Першої світової війни.

Колію з південного передмістя Києва до столиці України прокладали на замовлення цукрового магната Михайла Терещенка. Таким чином він збирався переправляти свою продукцію до ринків збуту. Але його планам не судилося стати реальністю.

Втім, тепер віадуки, гідро-пропускні арки і навіть приміщення станції столітньої давнини не лише нагадують нам про розвиток інженерної думки того часу, а й служать сучасним людям. Як саме - розповість Маркіян Перетятко у продовженні суботнього серіалу "Світ за очі"

Шукаючи недобудовану залізницю, натрапляємо на табір археологів. Попри негоду, тут завершують описувати знайдені пам'ятки старовини. Цьому глечику - близько двох з половиною тисяч років. Знайшли його якраз неподалік однієї зі споруд залізниці Терещенка.

Ігор Готун, археолог:

- Частина залізниці перетинає дане поселення - займатися археологією і не помічати пам'яток більш пізньої доби - було б нелогічно"

Археолог погоджується стати нашим провідником у навколишніх лісах. Насамперед Ігор веде нас до цього кам'яного водотоку.

Ігор Готун, археолог:

- Вона призначена для того, щоб дощові і талі води пропускать через насип, щоб вони не розмивали саму основу колії.

Цю водопропускну споруду початку минулого століття ми можемо бачити повністю, адже її просто не встигли перекрити насипом. Будівництво залізниці назавжди припинила перша світова війна.

Залізничний насип мав бути і там, де зараз - високі сосни. Вони - додатковий доказ на користь того, що цій споруді - справді сто років. На відміну від неї, інший водотік - досі служить людям.
Відводить воду не від колії, а від набагато молодшої від нього - автотраси. Ось видно, як за деревами, над триметровою аркою, проїздить легковик.

Від царських часів залишився і віадук. Точніше стовпи від нього. Під ними сто років тому текла річка. Тепер про неї нагадує хіба цей очерет.

Ігор Готун, археолог:

- Поїзд вот так їздить не любить, він їздить прямо. Відповідно, висота насипу продиктована топографією ділянки, котра в нас за спиною. А коли будували високовольтну, то просто насип зрили, я так підозрюю.

А це - вид стовпів зверху. Ось тут і мали бути прокладені рейси та шпали. Тепер опори недобудованого мосту - в густих заростях зелені

Цією дорогою мали ходити потяги з цукром, а ось цей будинок зводили як станцію дореволюційної залізниці. Його в селі так і називають - "станція". 39-го року тут поселилася сім'я пана Анатолія.

Анатолій Білоловець, власник будинку-"Станції":

- Доти строїли, контора була, і мій батько теж туди поступив і йому дали тут квартиру.

Дореволюційна цегла, з якої збудована станція - більша за розмірами від звичайної, але головна особливість, у способі її кладення.

Анатолій Білоловець, власник будинку-"Станції":

- Она положена на извести, а расшивка из цемента сделана отдельно. Сейчас так не делают. Вместо раствора была известь, и как разбирать - так хорошо разбирается.

Тепер приміщення, якому не судилося стати станцією, господарі називають складом. Тут дійсно зберігається врожай з присадибної ділянки. Єдине, що нагадує про первісне призначення будівлі, товщина стін. Майже вдвічі більша, ніж звичайно.

Анатолій Білоловець, власник будинку-"Станції":

- Мали поїзда ходити - щоб не попадали, не полопались.

Тепер господарі використовують цей будинок як дачу. Самі живуть в Києві, а тут коли тепло - пораються на городі.

Маркіян Перетятко, Максим Чеблін, К1