У Північному Криму оселилися вовки

Вовки атакують. Днями сірого хижака спіймали просто в Києві, а місяць тому дорослу вовчицю бачили у Сімферополі. Це викликало справжній шок. Але є місця, де до сіроманців вже звикли, бо стикаються з ними мало не щодня. Мова йде про північний Крим, де вовки оселилися кілька років тому. Місцеве населення від нових сусідів не в захваті. Людям доводиться рятувати худобу та й самим відбиватися від вовків. У кримських кошарах, які стали вовчим лігвом, побував Роман Бочкала.

Як це - зустрітися з вовком віч-на-віч - Олексій знає на власному досвіді.

Олексій Дедиц, чабан:

- Он как человек стал - и на меня. Я этим осколком ударил его и сам начал кричать, испугался. И он развернулся в лес, и собаки погнались за ним эти маленькие.

Чабана врятував уламок снаряду, який він випадково знайшов у полі.

Олексій Дедиц, чабан:

- Если б не было этой железяки, может и загрыз бы. Я не мог разговаривать после того не знаю сколько.

Олексій та його родина живуть на кошарі Алгази. Найближчий населений пункт за 30 кілометрів. Єдиний заробіток - худоба. Вигодував - та продав. Але щороку доводиться втрачати з півсотні голів. Все - через вовків.

Хижаки дуже обережні - залазять у хлів через вікна, і потім їх вже не зупинити.

Олексій Дедиц, чабан:

- Горло разрывает сперва, вытаскивает сразу, желудок разрывает - внутренности съедает, остальное выбрасывает. Только портит ее. 

А от собаки чують вовка миттєво, та ховаються.

Олексій Дедиц, чабан:

- Если волки приходят сюда, они обычно начинают скулить и убегают, прячутся по дому.

Сіроманців не боїться лише кавказець Вулкан. Навпаки - ще й нападає.

Олексій Дедиц, чабан:

- Вон шея подрана у него. Он дрался много раз.

Місцеві намагаються ловити вовків на ці гачки - але, здається, це марна справа.

Олексій Дедиц, чабан:

- Он должен был запрыгнуть, ухватить мясо, чтоб он попался, уцепился за челюсть. А он нет - аккуратненько поснимал все.

Три роки тому про вовків тут і не чули. Хижаки прийшли цією стежкою з Херсонщини - прямо через Сиваш. У деяких місцях він майже сухий, а подолати треба якихось три кілометри. Упізнати вовчий слід дуже легко.

Олексій Дедиц, чабан:

- Задняя на переднюю наступает. Вот так вот… Собака в один ряд ходит, а это получается двойной.

Оселилися вовки в цьому ліску. Прямо посеред степу - 30 гектарів непролазних кущів та дерев. Колись тут хотіли збудувати санаторій, а виявилося - вовче "лігво". Бо далі планів справа не пішла. 

Застрелити вовка випадає лише кілька разів на рік. Пастух Олександр - один з тих, кому це вдалося.

Олександр Русин, пастух

- У меня волосы дыбом встали. Когда я его увидел.

Олександр пригадує, як наблизився впритул до хижака, бо той був дуже зайнятий здобиччю.

Олександр Русин, пастух:

- Я ее бахнул сзади. Видел ее рядышком в пяти сантиметрах от меня. И она убежала, а на второй день я ее нашел в лесопосадке. Она уже мертвая была.

Ось та вовчиця. Вона важила 96 кілограмів. Це було три місяці тому. Тепер - лише один скелет. Все в тій же посадці.

Олександр Русин, пастух:

- Видите, какая у нее челюсть мощная. Перекус у нее капитальный.

Вони приходять вночі, тому як тільки стемніє, починається нічна варта. Ворог може з'явитися щохвилини, навіть тут, здавалося б у захищенному приміщенні.

Час хижаків - з півночі до четвертої ранку. Аби вівці залишились цілими, а вовки голодними, чабан Джималі щогодини обходить свої володіння. Його рушниця завжди напоготові.

З Криму, Роман Бочкала, Василь Меновщиков, К1.