У Києві створили унікальний центр для безпритульних дітей, в якому немає вихователів. Натомість є батьки. "Орендовані" мами й татусі отримують зарплатню та живуть зі своїми підопічними в окремих квартирах. Центр "Наші діти" побудували на гроші "Німецько-польско-українського товариства".

Міністерство у справах сім'ї та молоді підтримує цю ініціативу та сподівається, що у майбутньому такі центри замінять інтернати. За даними Міністерства, усього в Україні 103 тисячі дітей-сирІт та позбавлених батьківської опіки - близько 20-ти живуть в інтернатах.

А ось на Заході, що таке "інтернат" не знають взагалі. Там діють подібні центри. Як тамтешні новації приживаються на вітчизняних теренах - бачив Роман Бочкала

Це не елітний маєток якогось мільйонера, а дитячий будинок. Від звичайних українських інтернатів він відрізняється не тільки зовні. Просторі кімнати, новІ меблі і ні якого жорсткого режиму.

Юлія Давидова директор центру "Наші діти"

За этим большим столом они делают уроки. Очень удобно, когда все садятся и вместе делают уроки.

Діти, яким ще не підшукали батьків, живуть разом. Волонтер Ольга Пономарьова варить суп - Олексійко допомагає зібрати піну. Інші хлопці в цей час бавляться за комп'ютером.

Родини, що створюються у центрі, мають власні квартири. Прямо тут - у приміщенні центру. Зайти сюди можна лише з дозволу батьків.

За фахом Володимир та Марія економісти, а за професією тепер - батьки. Настя і Христина - їх нові діти, власні вже дорослі. З першого ж дня дівчатка назвали Марію "мамою".

Вони так вписалися до наших дітей, до нашої дочки - сина вони ще не бачили. Приїжджала дочка два рази. І вони постійно чекають коли приїде наша Олечка. І вони сприйняли її як старшу сестричку. Ні, вони мені вже як рідні стали.

У центрі вже створені дві родини. Загалом планується - вісім. Однак знайти достойних кандидатів у батьки важко.

Томас Вайе виконавчий директор центру "Наші діти":

У нас было несколько кандидатов, очень многие, которые хотели просто зарабатывать деньги и, конечно они не нужны нам. И найти именно тех. людей, которые нам подходят - это сложно, можно сказать.

Керує центром Томас Вайе з Німеччини. Після відвідин українських інтернатів, найбільше здивувався, що дітей голять наголо.

Это против швей, швей… Как называются эти маленькие? А, вши. У нас лучше условия, чем там. У нас чисто, у нас они принимают душ регулярно и поэтому они могут жить с длинными волосами. И живут лучше как вы и я.

Батьки отримують зарплату - дві тисячі гривень, тата зобов'язують ще й десь працювати. Зараз Володимир якраз шукає роботу. Окрім житплощі родини забезпечуються усім потрібним. Втім Марія привезла сюди і деякі речі з власного дому - для затишку.

Ми хочемо робити ще щось своє таке домашнє. От приїжджали наші діти і привезли наші рідні домашні, якими ми користувалися. Чашочкі, вазочкі різні.

Центр "Наші діти" - експеримент. У Міністерстві зі справ сім'ї та молоді цю спробу підтримують. Людмила Волинець, відповідальна за сиріт і безпритульних, наочно демонструє пріоритети держави. Перший - це усиновлення, потім - прийомні сімї, на третьому місті - інтернати, які треба замінити на подібні центри.

Людмила Волинець, директор департаменту зі усиновлення та захисту прав дитини^

Інтернати, в якому варіанті вони існують в Україні, вони відповідають меті і завданням виховання дітей у 30х роках минулого століття. От для тої системи вони абсолютно унікальні. Для цієї системи вони є шкідливими.

Володимир з Настею ідуть до магазину. Треба купити молоко, хліб на інші продукти. Батьки та діти можуть ходити куди та коли завгодно.

- На озеро ходимо, в зоопарк ходили, в місто виходимо - одежу купляємо. Тобто все, що робиться в сімї.

Єдине обмеження - про все треба звітувати керівництву центру. Але тиску батьки не відчувають. Теоретично їх можуть будь-коли звільнити, також вони можуть залишити дітей за власним бажанням. Проте батьки запевняють, що робити цього не збираються.

Роман Бочкала, Іван Єрмаков, Володимир Дєдов, К1