Він заздрив талановитим, а сам був генієм. Феномен радянського кіно. Ексцентричний, авантюрний, безумний - усе це про кінорежисера Сергія Параджанова. Сьогодні йому виповнилося б 85. Фільм, що приніс йому світову славу, Параджанов зняв в Україні. Але тут його і засудили.

Дві троянди і майже непомітний барельєф. Так сьогодні виглядає вхід у під’їзд, де жив геніальний режисер. 

Алла Щоличева, журналіст:

- Двері київської квартири Параджанова завжди були відчинені для гостей. Всі зароблені гроші режисер витрачав на частування для друзів. Сусіди часто бачили Сергія з продуктовою сумкою.  Він поспішав сюди. Тоді на місці сучасної кав’ярні була звичайна радянська їдальня. Де Параджанов купував для друзів - кілька кілограмів пельменів.

Вона ходила в гості до режисера тричі на тиждень. Тепер у Лариси Кадочникової залишилася єдина фотографія і спогади. Добрий та гостинний. Він завжди щось дарував друзям. Був щедрим до марнотратства. І непередбачуваним.

Лариса Кадочникова, акторка, народна артистка України:

- Пояс какой-то такой серебряный, узорчатый такой пояс, он подарил: "Лариса ,это твой пояс». Это вообще армянский пояс. "Это для тебя только". Потом через несколько дней звонит: "Лариса ,мне этот пояс нужен". Я говорю вам его не отдам. Ты понимаешь там кто-то приехал, мне его нужно подарить. Я говорю: "Я вам этот пояс не отдам".  

Роботу над фільмом режисер перетворював на свято. Навіть сцену прощання, де героїв поливали крижаною водою, акторка згадує зі сміхом. До параджанівської манери працювати Кадочникова одразу звикнути не могла. Він не пояснював почуттів, важливі були рухи. Ось - найболючіший момент зйомок. Цей міст Маріцці довелося перейти чи не півсотні разів.

Іван Драч ще студентом познайомився із Сергієм Параджановим. І потоваришував на все життя. Якось увечері режисер зателефонував і покликав до себе. Скаржився, що не може заснути.  

Іван Драч, поет, письменник:

- Тоді ходили такі всіляки поголоски, шо він гомосексуаліст. І шукає хлопчиків молоденьких. Я на 10 років од нього молодий був, боюся, думаю шо він од мене хоче. Зґвалтувати. Прийшов до нього, а вік каже: "Ти знаєш я не люблю книжок, я не переношу запаху книжок. От мені принесли "Персидские письма Монтескье". На тобі книжку цю забирай і тікай звідси".

Його таки звинуватили в гомосексуалізмі. І засудили. Параджанов голосно говорив про репресії українських інтелектуалів, він був "незручним" для влади. Через три роки його звільнили, але повернутися в Київ не дозволили. Він поїхав на батьківщину - у Тбілісі. Але до самої смерті мріяв повернутися в Україну.

Алла Щоличева, Павло Лисенко, Олександр Пономарьов, К1.