В Україні на одного сучасного героя - побільшало. Почесне звання і орден Держави присвоїли письменникові Юрію Мушкетику. Вже завтра автор більше 30-ти книг святкуватиме своє 80-річчя. Що довелося пережити класику української літератури - в сюжеті Тетяни Козирєвої.

Тетяна Козирєва, журналіст:

- Саме у цьому будинку був гуртожиток, у якому Юрій Мушкетик вночі на кухні подалі від сторонніх очей писав свій перший роман - "Семен Палій". Зі слів самого письменника, коли про це дізнались його товариші, тоді натерпівся насмішок на все життя. Втім саме на гонорар за цю книгу студент купив батькам будинок під Києвом.

Друкувати роман аспірант філологічного факультету не наважувався. Перед тим опублікував оповідання у журналі "Дніпро. Cтаршим письменникам-класикам платили десятками-тридцятками, а мені карбованцями. Вони були великі. Я обіклався з усіх боків - боюсь на вулицю вийти. Ну але за той перший гонорар я купив свій перший костюм - у ньому я й одружився.

Пів століття тому редакція часопису містилася на Хрещатику, 10. На п’ятий поверх цього будинку він п’ятнадцять років підніматиметься у ранзі головного редактора. Мушкетику  вдавалося друкувати навіть дисидентів - попри тиск цензури і партійних установ. Під псевдонімом Петрик у "Дніпрі" виходили твори Василя Стуса.

Юрій Мушкетик, письменник:

- Але сказати, що я спокійний був я вам не можу. Я після печатки цензора, а він ставив її на кожній сторінці не мав права змінити жодного слова. Це вже тюрма - тут вже я підписку давав. Цензор такий Цвігун то той, як я підходив, він потирає руки і каже і сміється: "Есть новенькое ограниченице". Я беру журнал - а там немає статті. Питаю а де стаття, а він "Скрилась в туманной дали".

У комсомольському журналі друкували не лише дисидентів, а й молодих перспективних. Серед них був і Микола Луків. Нинішній головний редактор видання заочно познайомився з Мушкетиком ще у школі.

Микола Луків, головний редактор журналу "Дніпро":

- І наважився свого часу послати добірку віршів в журнал "Дніпро". На мій подив і моє щастя - можете уявити - мені тоді 15 років було - я побачив свої вірші надруковані на сторінках журналу, а підписував журнал до друку тоді Юрій Михайлович Мушкетик. отаке було наше заочне знайомство.

Борису Олійнику він був за учителя, товариша і колегу. Пліч-о-пліч працювали у журналі, аж доки їх обох не звільнили за український буржуазний націоналізм. У Спілці письменників Мушкетик затримався на п’ять років довше, ніж Олійник. Головою його обирали тричі. Аби при цьому не порушувати статут, до нього внесли поправки.

Борис Олійник, письменник:

- Це зараз на спілку не зважають, а тоді вона мала свій авторитет - ті на Банковій прислухалися, бо грали в демократію перед заходом, а вони нехай грають, а нам це на руку. Помічник Щербицького каже - це що мені знову до Щербицького йти ? Ну та. І книжка виходила.

Наше інтерв’ю з Юрієм Михайловичем перериває телефонний дзвінок. Просто перед камерою письменник дізнається, що відтепер він - "Герой України". Утім на тридцяти романах і численних нагородах живий класик не зупиняється - все пише і пише. На горищі його дачі - цілі скрині зі скарбами - чернетками і неопублікованими мемуарами.

Тетяна Козирєва, Олексій Стеченко, К1.