Виповнюється 55 років, відколи Україна стала членом ЮНЕСКО. Серед завдань цієї організації - зокрема і охорона природного та культурного надбання людства. У переліку ЮНЕСКО майже 900 об'єктів. У списку від України - лише 4.
Сьогодні виповнюється 55 років, відколи Україна стала членом ЮНЕСКО. Серед завдань цієї організації - зокрема і охорона природного та культурного надбання людства.
У переліку ЮНЕСКО майже 900 об'єктів. У списку від України - лише чотири: це в комплексі Києво-Печерська Лавра і Софія Київська. Під егіду ЮНЕСКО потрапив історичний центр Львова, а нещодавно - 4 села на території Хмельницької та Одеської областей, які належать до так званої геодезичної дуги Струве. Завдяки їй вимірювали параметри Землі. А українська природа в списку ЮНЕСКО представлена буковими пралісами Карпат. За роки незалежності Україна подала до ЮНЕСКО ще 14 заявок. Київ до комплексу Лавра-Софія Київська хоче додати ще Андріївську і Кирилівську церкви, а також схили Дніпра. Крім цього, на занесення до світової спадщини претендують: історичний центр Чернігова, комплекс "Кам'яна могила", палац Кримських ханів у Бахчисараї, Судацька фортеця, руїни Херсонеса, заповідник "Асканія-Нова", Миколаївська обсерваторія, фортеця та каньйон у Кам'янці-Подільському, резиденція Буковинських митрополитів, парк "Софіївка" в Умані та заповідник "Могила Тараса Шевченка" у Каневі.
Чому ці об'єкти досі не потрапили до списку ЮНЕСКО та як триває процес включення - з'ясовувала Дарина Горова.
Резиденцію буковинських митрополитів, а сьогодні Чернівецький національний університет називають одним із найвірогідніших кандидатів на включення до списку ЮНЕСКО. Кілька томів фотографій, історичних документів, архітектурних креслень та супутникову зйомку вже надіслали в комісію. Папери збирали місяцями, працювали на ентузіазмі.
Оксана Матейчук, фахівець відділу міжнародних зв’язків, член робочої групи з підготовки номінаційного досьє:
- Це кропітка робота, довга робота, пов'язана з опрацюванням документів і з таким детальним переглядом матеріалів. Це не просто, але це також надзвичайно цікаво
Щороку кожна країна може пропонувати для реєстру два об'єкти. Ескперти від ЮНЕСКО приїздять на місце і інспектують пам'ятку. Після цього об'єкт або зараховують до світової спадщини, або записують в так званий попередній список. Українських пам'яток там аж 14: над ними, кажуть експерти, ще треба працювати. Десь бракує документів, десь кульгають юридичні питання. А найбільше запитань викликає забудова буферної зони.
Михайло Скуратовський, заступник голови нацкомісії у справах ЮНЕСКО:
- Тільки приблизно 10 відсотків території об'єкта - це суто об'єкт. Решта - так звана буферна зона, яка також входить в охоронну територію. І вся забудова навіть в тій буферній зоні також підлягає узгодженню з ЮНЕСКО. Це не означає, що вони нам дозволяють-не дозволяють. Вони дивляться і рекомендують.
Величина буферної зони завжди різна. Деколи може бути і сто гектарів.
Дарина Горова, журналіст:
- Чому ЮНЕСКО так переймається станом буферних зон, чітко видно на прикладі Софії Київської. Цей сучасний готель побудували нещодавно навпроти пам'ятки ЮНЕСКО, а значить, у буферній зоні. Якби про плани його зведення заздалегідь розповіли комісії, вочевидь, вона б звернула увагу на зміну архітектурного ансамблю, і можливо, його цілісність збереглася б.
То ж тепер, перш ніж прийняти пам'ятку до списку, ЮНЕСКО вимагає карти буферних зон.
Тамара Марусик, заступник ректора Чернівецького НУ ім. Ю.Федьковича, керівник робочої групи з підготовки номінаційного досьє:
- Документи прийняті, але в зв’язку з тим, що деякі проблеми в Україні, ви знаєте, щодо збереження пам’яток архітектури, зокрема із центром Львова, пов’язані із буферною зоною, то нам запропонували ще надати карти буферної зони
Але буферна зона - це юрисдикція міста, не університету. Хай скільки там докладатимуть зусиль, поки місцева влада зводитиме будівлі в історичних центрах, - про членство в ЮНЕСКО і говорити нічого.
Михайло Скуратовський, заступник голови нацкомісії у справах ЮНЕСКО:
- Включення об'єкту до списку світової спадщини означає, що ми беремо на себе відповідальність за збереження того чи іншого об'єкту для світової спільноти. І ЮНЕСКО дивиться, чи готові ми взяти на себе таку відповідальність. Це практично питання іміджу країни.
Дарина Горова, Владлен Ноль, Олена Цинтила і Максим Соколик, К1
