Народному Руху - 20. Найпопулярніша громадсько-політична організація Радянської України збирала на свої акції сотні тисяч людей. Однак масовим заходам і публічній політиці передував не один рік підпілля. За рухівцями продовжували стежити, їхні телефони - прослуховувати. Про нелегальне життя борців за незалежність України - в сюжеті Маркіяна Перетятка.

За цим непоказним парканом в будинку на київському Подолі наприкінці вісімдесятих збиралися антирадянщики з усієї України. Вечір пам'яті поета Василя Стуса зібрав у цих стінах понад сто людей. Не маючи права організовувати публічні заходи офіційно, національну свідомість піднімали таємно - під вивіскою "Українського культурологічного клубу".

Олесь Шевченко, співзасновник "Українського культурологічного клубу":

- Фактично ми займалися політичною діяльністю - а що це іще, коли ми вперше на наших громадських зібраннях стали говорити про геноцид, голодомор 32-33 року, про нищення української інтелігенції, утиски української культури, мови.

По хатах і квартирах наприкінці вісімдесятих збиралися і члени першої в Радянській Україні опозиційної організації - Української Гельсінської Спілки. Це кадри із засідання за участю В'ячеслава Чорновола - за рік до заснування Руху.

Самвидав спілки - "Український вісник" - тиражували, друкуючи фотознімки аркушів. А ось за кордон опозиційний щомісячник потрапляв цілком конспіративно.

Богдан Горинь, голова львівської обласної організації "Української Гельсінської спілки" (1988 - 1990):

- Ми побачили, що передавати просто в руки цілий журнал - нічого не вийде, тому єдиним способом були мікроплівки, які легко було навіть в хліб вставити, в яблуко чи загорнути в целофановий папір.

Маркіян Перетятко, журналіст:

- У Радянському Союзі колишнім політв’язням забороняли мешкати у радіусі менше ста кілометрів від столиці республіки. Тож, щоб купити у 89-му році цей будинок, одному із засновників Народного руху Левкові Лук'яненку довелось укласти угоду через підставну особу. Коли у КДБ дізналися, хто живе у цій оселі - посади позбувся голова сільради.

До свого будинку в селі Хотів під Києвом тодішній голова виконкому "Української Гельсінської Спілки" був змушений добиратися крадькома.

Левко Лук'яненко, голова виконкому "української гельсінської спілки" (1988 - 1990)

- Міліція отут ходила, і весь час слідкувала, щоб мене зловити. Фактично, не давала можливості зайти вже в мою хату. Але я фактично більше спав у поїзді, ніж десь на квартирі. То мені вона й не дуже потрібна була. І тому міліціонер слідкував, слідкував - а мене постійно нема. А потім я - шур! - і проскочив.

Уникати місцевих правоохоронців господарю цієї садиби довелося аж до березня 90-го. Поки колишнього політв'язня не обрали народним депутатом.

Маркіян Перетятко, Олександр Пономарьов та Ігор Антонюк, К1.