Два дні на Київщині були опади. З неба сипалися "скайдайвери". На аеродромі Бородянка провели міжнародні змагання з парашутного спорту. Відчайдухи з України, Росії та Білорусі визначали найкращих у повітряній акробатиці - дисципліні видовищній та, водночас, небезпечній. Адже швидкість вільного падіння досягає 300 кілометрів на годину. Чим вабить небо, та що змушує людину ризикувати власним життям - знає Дмитро Євчин.

З такої висоти землі не видно. До поверхні - понад три кілометри.  Для звичайної людини стрибнути звідси - самогубство.

Для російської команди скайдайверів - "Круті бобри" - звична справа. Саме ці хлопці і перемогли у першості. За час так званого робочого польоту, а це усього 25 секунд, вони відтворили найбільше фігур. Що відбувається тут серед хмар - знають тільки вони й оператор, котрий знімає виступ. Це вже потім, після приземлення, судді оцінюють кожен стрибок. Такі польоти - кульмінація. Основна частина приготувань триває на землі.

- Укладка основного парашюта, которая занимает приблизительно по времени, наверное, минут 5. Сейчас Оленька налистывает парашют, потом она сложит его в камерку там внизу. Камерку непосредственно запихнет в ранчик.

Ганна Ващенко - інструктор з парашутного спорту. Вчить інших і стрибає сама, до того ж бере участь у змаганнях. 

- В итоге потом получиться так. Основной парашют  будет в камерке, (мы увидим, Оленька его запихнет. И камера засунется в клапана нашего ранца. Вот видите. Тут будет лежать зачекованый, упакованный наш парашют. Сверху в нашей системе находиться основной парашют.

У небі парашут - це крила людини. Головне,- уміти ними керувати.

- Парашют крыло управляемое совершенно. Мы можем полететь вправо, влево, затормозиться, за счет вот этих вот (показуэ) строп управления. Они зачекованы и называються клеванты. Мы расчековываем эти клеванты после открытия и грубо говоря потянули эти клеванты в право - парашют полетел вправо. Потянули влево, парашют полетел влево.

Про небезпечність цього виду спорту говорять багато.  Утім статистика промовиста. Наприклад, у Сполучених Штатах, де скайдайвінг надзвичайно популярний, за рік гине 30 парашутистів. Одна смерть на 10-ть тисяч стрибків. Щоправда, сучасні парашути зводять ризик до мінімуму. Ганна показує нам систему безпеки. На дисплеї - нуль. Однак, якщо піднятись у небо, то прилад відраховуватиме - висоту і швидкість падіння.

- Он стоит для того случая, что если с нами что-то случиться  в воздухе. Мы где-то стукнемся , потеряем сознание, да? и не сможем ввести в действие ни основной, ни главный парашют, чтобы он на высоте небольшой -  200 с чем-то метров он откроет нам запаску. В таком, даже в бессознательном варианте появляется шанс выжить.

Не обійтись і без звичайного шолома.

- Желательно прыгать вот в таких вот закрытых шлемах с забралом. Чтобы мы могли предотвратить лицо наше от ударов.  Мы шлемчик наш одеваем на голову. Тут его затягиваем, вото так вот его за это, и непосредственно перед прыжком закрываем.

Приземлення - зовсім інша справа. Навіть у досвідчених парашутистів не завжди виходить м'яка посадка. Ще складніше зорієнтуватись у просторі.

Така червона стріла - маяк для кожного парашутиста. Її завжди розташовують проти вітру. Спортсмен бачить її згори  і відтак знає, де приземлятися.
Схоже, саме всі ці труднощі змушують підніматись у небо. Це своєрідний виклик, можливіcть дізнатися чого ти вартий.

- В начале у человека возникает желание доказать что-то себе. Но потом  ведь это начинает нравиться.  Говорят, что если ты когда-то осознаешь на сто процентов что ты делаешь. ты просто перестанешь прыгать. Но мы не хоти этого осознавать.

Дмитро Євчин, Геннадій Анікеєнко - К-1