Карликові берези - замість дороги. Таким покриттям довелося їхати учасникам Першої автомобільної експедиції на Полярний Урал.

На цій карті позначений маршрут найвищої - п'ятої - категорії складності, який долали джипери. На чотирьох машинах вони стартували від Воркути. Першу половину маршруту - до уральського перевалу - українці проїхали за два дні. Та ось на наступні сто кілометрів довелося витратити цілий тиждень. Після того - авто туристи продовжили мандри. Повернувши на північ, вони подолали ще 250 кілометрів і виїхали до Карського моря.

К1 продовжує серіал про пригоди позашляхових піонерів. Що чекало на українських джиперів за Уралом - у сюжеті Маркіяна Перетятка

Гірський хребет позаду - а з ним закінчилися і дороги. Шлях доводиться прокладати по долині річки.  На суші рухатися не легше - джипи підкорюють цілі плантації карликових берізок.

Леонід Свіріпа, учасник першої авто експедиції на полярний Урал:

- Следы дороги там очень древни, их было видно только потому, что тундра северная природа очень ранимая. Просто видно старые колеи, но они были полностью заросшие травой и кое-где карликовими березами - это признак того, что там никто не ездил очень давно может быть лет 20.

Наступна перешкода - грязюка. Машини регулярно застрягають. Та в тундрі важко знайти дерево чи іншу точку опори, за яку можна було б вхопитися лебідкою і витягнути джип. Одесити застосовують самостійно сконструйований якір, але він не рятує. Пройти перешкоди не завжди допомагали і металеві містки під колеса. Колія від них на вогкому грунті - ставала занадто глибокою.
Леонід Свіріпа, учасник першої авто експедиції на полярний Урал:
- Тактика была следующая: нужно было самую легкую машину поменше, грузили груза общего, она должна была пройти. Если не проходила - ее вытаскивали обратно, искали новое место. Когда она проезжала - на той стороне препятствия появлялся якорь, и все остальное было делом техники

Найскладніша доба для учасників експедиції - коли безперестанку лив дощ. Перешкоди у вигляді боліт стали ще неприступнішими, а під час стоянки розкладати багаття довелося просто на болоті.

Леонід Свіріпа, учасник першої авто експедиції на полярний Урал:

- Снизу мы вимокали от болот, сверху лил дождь. Промокло все. Невозможно было висушиться, развели костры, наутро спальники можно было отжимать, палатку пропитывало водой снизу.

За такі поневіряння винагородою для мандрівників стала несподівана знахідка колони традиційних для цих країв транспортних засобів.

Леонід Свіріпа, учасник першої авто експедиції на полярний Урал:

- Совершенно неожиданно для нас мы натолкнулись на зимнюю стоянку оленеводов. На вот этих санях упакованы чумы. Видимо, когда выпадет снег, сюда придут люди, чумы распакуют и поставят. Будут здесь жить.

Самі ж туристи також перейшли на спосіб життя місцевих мешканців. Принаймні в їжі. Замість консервів і каш їдять те, що дарує тутешня природа.

Юлія Полюхіна, учасниця: першої авто експедиції на Полярний Урал:

- Мы уже забыли, что у нас продукты с собой. Перешли на добычу рыбы - мы ее и жарили, и парили, и коптили. Чем дальше находишся в этой обстановке, тем больше проникаешся к этой суровой природе, низкому небу, к концу поездки не хотілось покидать эти края - хотя чуствовалось, что что-то происходит, начинается зима.

Щось час від часу траплялося і з самими машинами, але, якщо можна було їхати далі - туристи  сприймали поломки з жартами.

 - Это наш новий друг. Он тепер живет на багажнике. Глушитель.

Цей джип без глушника повернувся з Сибіру до Одеси.

Вже за кілька днів по поверненні з Полярного Уралу Леонід поставив свою машину на підйомник у гаражі. Поспішає підготувати її до нових випробувань. Цього разу - до жовтневого трофі-рейду у Карпатах.

Маркіян Перетятко, Влад Величко, К1