Якщо вас не цікавлять кримські краєвиди, завжди можна вирушити до Карпат. Принаймні саме так зробила наша кореспондентка Тетяна Козирєва. Вона вже тиждень блукає горами як зелена туристка. На нашому сайті ви можете знайти історії про коней унікальної гуцульської породи, про те, як гуцули готують бринзу, банош і барана на вертелі. Нині ж Тетяна нарешті припинить їсти і розповість про мандрівки Дністром.

Експедиція на цьому човні зазвичай триває від трьох до п'яти діб. Ми вам покажемо максимально насичену краєвидами і архітектурою частину цієї мандрівки.

Відпливаємо від берега під прапором повстанської армії - Роман Шухевич родом із цих країв. Тож усе, що ми побачимо, ймовірно, доводилося бачити і йому. На човні - жодної гендерної дискримінації, жінкам із веслом тут тільки раді. Вже за півгодини сплаву видніється місце першої зупинки - руїни Раковецького замку сімнадцятого століття.

Cергій Дідич, голова клубу мандрівників "Золоте руно":

- Він належав до Польщі - навіть козаки пару раз до нього підходили і взяти не змогли. Два рази його брали татари, турки, само собою.

Утім, пав замок від рук самих українців - мури розтягли по камінчику на потреби господарства. Ну ось, приміром, для захисту врожаю від повені. На підході до вежі веслярів-аматорів поять із потічка.

Cергій Дідич, голова клубу мандрівників "Золоте руно":

- По легенді, саме це джерело стало чинником будівництва цього замку на схилі. Але, певно, воно тоді було більше. Замок не був дуже великим. Отам де ми були - де джерело, вздовж парканця, по периметру, по колу - от дерева ростуть на схилі - там, де стояли стіни. Отам, де є ще фрагмент стіни оборонної.

За кілька годин веслування від пекучого сонця ховаємось у заростях дністровських джунглів. Варто зауважити, що один необачний крок і... косметичні процедури в болоті гарантовані.

Криту стоянку саме в цьому місці облаштували невипадково. Зі слів провідників, тут на два-три відсотки кисню більше від норми.

Cергій Дідич, голова клубу мандрівників "Золоте руно":

- На старих кліматичних картах територія нашого дністровського каньйону - це була зона субтропічного клімату, навіть так і називалася - Польські субтропіки. Виходить, що ми побули на південному березі Криму.

Як спаде спека - налягаємо на весла. На берегах видніються межі торішньої повені - вода тоді підіймалася до рівня цих кульків. Нижче за течією, біля села Хмелева, ще до п'ятдесятих років минулого століття гуртувалися воїни УПА. На цих схилах був їхній останній бій. Червоні береги на Дністрі - це лівонський піщаник.

Cергій Дідич, голова клубу мандрівників "Золоте руно":

- За часів, коли тут були землі Турецької імперії, то по Дністрі сплавляли баржами цей камінь пластами, і за даними істориків, більшість палацу у Стамбулі збудовано з лівонського піщаника.

Аби під час мандрівки уникнути диверсій на човні, провідники завжди беруть із собою частунок.

Cергій Дідич, голова клубу мандрівників "Золоте руно":

- Щоб не було проблем у нас з місцевим населенням, щоб не щезали аборигени, їхня худоба - ми ліпше запропонуємо ковбасу і все інше - яйця дійсно з півником, ковбаса дійсно свиняча.

Другу облаштовану стоянку зайняв пластунський табір. Цього вечора тут будуть палити ватру знайомства.

Коли заходить сонце, і на Дністер спускаються сутінки, наша мандрівка закінчується. Що там обабіч ріки - вже не видно, милуватися доводиться тільки небом.

З Івано-Франківської області Тетяна Козирєва, Вадим Ревун, К1.

У п'ятій, завершальній частині серіалу "Карпатські мандри" ми покажемо ще один оригінальний спосіб відпочинку у Карпатах. Завтра Тетяна Козирєва розкриє маршрут високогірного трамваю.