Спортивний символ Японії - в руках чужинців. Парадокс, але "пальму першості" у традиційній боротьбі сумо захопили борці зі Східної Європи, Китаю та Південної Кореї. Стиль життя японської молоді далекий від стандартів виховання сумоїста. Тому вже понад три роки чемпіони у прадавній японській боротьбі - бійці з-за кордону. Більше про спортивну аномалію - Дмитро Євчин.

Більше ніж за дві тисячі років сумо анітрохи не змінилось. Як і колись, борці вбрані в ті ж самі паски - мавасі. Як і раніше, поєдинки тривають на квадратних майданчиках дохьйо. От тільки не сподівайтесь почути тут японську мову. Більше шансів поспілкуватись російською чи бразильською. Приміром, у цій секції у Токіо кожен третій - іноземець.

Точіношин Цуйоші, борець із Грузії:

- Коли я вперше приїхав до Японії, то спочатку сумував за батьківщиною. Навіть тепер, коли я вже облаштувався у чужій країні, інколи думаю про повернення до Грузії.

Наприклад, Харумафуджі приїхав до Країни сонця, що сходить, дев'ять років тому. Минулого місяця монгол виграв чемпіонат Японії. Якщо борець переможе хоча б ще раз, отримає титул Великого чемпіона. От тільки шлях до зірок пролягає крізь терни.

Харумафуджі, борець з Монголії:

- Це чоловічий світ. Я вже звик до постійних залякувань, жорстокості та злості. Не розумію ані японської мови, ані японської культури. Тому й нариваюся на грубощі.

Не секрет, що сумоїсти добре харчуються. Щодня - не менше 10-ти тисяч калорій. Це приблизно 2 з половиною кілограми свинини на добу. До речі, у чотири рази більше, ніж звичайна людина. Тому й девіз сумоїстів – “Немає апетиту - немає успіху”. Не дивно, що для сучасної молоді такий стиль життя неприйнятний.

Дорін Сіммонз, телекоментатор поєдинків сумо:

- Японські школярі - мов сир у маслі. Усе, що вони роблять - це тренують м’язи пальців, граючи в комп’ютерні ігри.

Звісно, у Японії ще залишились справжні самураї. Однак найближчим часом виштовхати іноземних борців за межі дохьйо їм точно не вдасться.
 
Дмитро Євчин, К1.