Наша сьогоднішня історія - про країну Древляндію. Її вже більше 12 років створює мешканець Криму В'ячеслав Славич. Він будує фортецю, храм та грот із каміння, яке збирає у горах. Надихають митця древляни - східно-слов'янське плем'я, що населяло центральну частину України з 6-го по 10-те сторіччя нашої ери. Кримчанин впевнений: древляни були пов'язані з якоюсь іноземною цивілізацію, тому в його Древляндії багато чого на межі фантастики. З дивного місця повернувся наш кореспондент Роман Бочкала.

Зараз ми біля входу у фортецю. Ця рука зі смолоскипом, що тягнеться до неба - єдиний у світі пам'ятник не комусь конкретному, а усім, хто жив на землі.

- Мол, мы вас слышим и видим. делайте так как учили.

А далі - памятник власне життю. Його теж придумав Вячеслав Славич, який, і збудував все це. В цій композиції автор бачить прообраз сьогодення.

- Это король. Он борется, от борьбы ослеп, а это королева стоит без рук, она видит все. А это народ, он стоит без ног и без рук. Народ - никто.

Такого гербу ви ніде не побачите. Півмісяць об'єднує планети сонячної системи, у центрі - фігура богині, а згори - листя - символ племені древлян. Вони жили в подібних фортецях, вважає митець. А себе називає спадкоємцем древлянської культури.

В'ячеслав Славич, митець:

- Это и крепость и, как вам сказать, оно должно быть живое.

В'ячеславу важко пояснити, навіщо він все це робить. Тільки уявіть: кожен камінчик він приніс власними руками. В основному збирав їх у гірських долинах. Добре що далеко ходити не треба. Недарма ж село, де заходиться фортеця, зветься Міжгірьєм.

- Это с речки камень, это с карьера. это пиленный камень.

В'ячеслав Славич впевнений, що усі камені живі, тому розмовляє з ними. Придивіться - ось цей, наприклад, нагадує людський череп. Навіть трохи моторошно.

На другому поверсі не все добудовано. Як в справжній фортеці бачимо бійниці, зброярню, а от ця трибуна - це вже не від древлян, а авторська знахідка.

- Здесь может быть любой человек, который может указать что-то путное.

У підвали - молитовня. Те ж древлянська. Принаймні, такою її бачить архітектор. Ось - фігура Бога. Він нібито у стовбурі дерева. Далі йдемo у місце ще більш заховане від зайвих очей…

У гроті стоїть ось ця штука, що нагадує авіабомбу. Насправді ж це антена для прийому космічної музики. Автор каже, що усі видатні композитори черпали своє натхнення саме так.

- Мы услышим эту музику. Хоть немец, хоть русский, хоть американец, в музыке все розбираются одинаково.

Каменяр не загадує, коли закінчить будівництво. Бо для нього це не самоціль:

- Для меня дом - это только 5 процентов. Остальное - разговор с Богом.

Роман Бочкала, Володимир Дєдов, К1